Василий
Старун. Родился в селе Первомайка
Беловодского района. Окончил Новодеркульскую
среднюю школу, учился в Луганском
педагогическом институте имени Т.Г.
Шевченко. Стихотворения пишет давно.
Печатается в районной газете, областной
молодежной "Молодогвардеец",
республиканских журналах "Украина",
"Киев", "Жовтень", еженедельнике
"Вітрила – 84".
В
издательстве "Молодь" в 1989 году
вышел его первый сборник "Абетка
світла". Богатый мир образности,
стремление достичь глубины украинской
поэзии и народного творчества – все
это доминирует в поэзии Василия Старуна.
В
1990 году в Эдмонтане (Канада) вышла в свет
"Антология новой украинской поэзии",
автором которой является В. Старун.
В
это же время его принимают в Союз
писателей Украины.
Сейчас
проживает в родном селе.
Искал
публикации Василя Старуна в интернете
— нет. Только предлагают к продаже его
последнюю книгу 2009 года "Кора нации”
(на украинском языке). Набирал сам из имеющихся в распоряжении сборников СТАНа
С
авторами, которых будем представлять
на страницах сайта, администрация
попытается связаться и пригласить
участвовать в наших проектах. Доброго
вам чтения.
Василь Старун
*
* *
Кому
– Байкове, кому – Арлінгтонське,
край
села, кому шмат землі.
Поховають,
зариють,
в
коріннях потонуть
всі
– великі, середні, малі.
Перемиті
підземними водоспадами,
фосфоричними
тінями кості лежать –
ті,
що зраджені, ті, що зрадили,
ті,
що думали сіно жать.
Із
обручками в синім полум'ї,
з
оберегами при душі,
перемиті
і переголені
на
вселюдянім на дощі–
Кому
– Байкове, кому – Арлінгтонське,
а
кому – шпаків дерев'яний дім.
Розкладуть,
приберуть під сонцем,
пустять
човником по воді.
Не чаша книг
Причиною
нашого галасу
була
непотрібна вода.
І
те, що вночі одмикалося,
лежало
на сході Дніпра.
І
те, що удень переходило
отарним
подзвінням сюди,
лежало
чадними приходами
на
мареві вроди-води.
Отримуй
гніздечко посіяне,
тримай
в рукаві солов'я.
Не
торбами віщого Сіріна
одіп'ється
море слов'ян.
*
* *
За
артикулом груша виношує
колесо
з літ.
Літачки
по землі каппадокії тонуть.
Із
оглухлого пралісу –
темного
тону
гострі
плеса зринають і злі –
За
майданом – на місці собору –
жура,
мир
хусток завмирає потрійний,
в
синій зошит записані
втрати
і війни –
та
побита на скалки кура.
Плач
– стенання – по зовні важких
островах
на деревах
і
в темних печерах
ще
виблискує. І –
ще
– ворушиться прах
у
спадаючих перах –
Дерева
за мевами – тягнуться в шторм,
а
в шторах не туга –
так
– зморшки.
Посічений
хугами – хвугами? – корм.
За
табором – поле морошки,
снага
спопеліла, горіла сосна –
не
в щоглах
тужба
і утрата,
спасенна
рокада
підійметься
з дна –
як
ніч на небесного брата.
Олекса
від
Лубен до Полтави а потім...
вересневий
і Скитії лан:
відгукнувся
невиспаний потяг
за
талант і сріблястий талан
в
казані — в Орантії долі
тихо-тихо
кажан кружеля:
на
пательні донбаської солі —
не
Макар випасає теля:
не
теленькне душа веселкова
фоліант
не підійметься з дна...
і
весільного люду підкова
дзвін
маймутньої юності зна.
Від
Лубен — конопель і толоки!..
за
Полтаву — неміряний степ.
час
палкий і важкий і широкий.
і
— вікно на вечірній вертеп
В
час наш наш вік
Петрові
Біливоді
Десяте літо в скрині
суєти...
знак голосу на серці
— і на глині.
згуби поета в нашій
Україні —
а потім і в сопiлку
не свисти.
Лице жалоб — і
жлобства каламар.
і бузинова кров
листом стікає.
густішають і дні —
і коло хмар —
весни печаль на
горло вірш скарає...
сакральні плахи
десять літ болять
як Аппія той шлях
неперехожий.
попереду — лише
поля... поля:
в наш час наш вік
прекрасний і ворожий.
* * *
панічного люду не
бачив з Пунічних забав:
заважене дерево
поле коріння являє:
два зубри ходили —
без сліду — не маючи прав:
та колесо — небом
— до тебе — зима кривуляє...
ковил проросте:
власне
власне він не тікав
до вершин —
вкриваючи тіло
чужих — горопашних дружин:
на стінах годинники
час заливати не потом —
і їхні свічада були
перегуком пружин —
заліплені воском
та глиною — втраченим ротом
* * *
а вчора — вечора
потік
горою — пізнім
схилом
травою довго тріпотів
одно- — півторакрило
не бусли в стріхах
— комашня —
шенгенська переброда:
десь булава там
замашна
і страх і нагорода.
і смерть — що важча
за життя —
за струни оркестрові:
за житом ляже забуття
—
замішане на крові
* * *
на маргінеси спущені
вказівки —
завищені оцінки і
Фронда:
на пташні — дерево
мисливець біля
дівки.
над вогнищем чужа
Зима рида...
заради чтого
вичовгані двері —
земна юдоль і весь
Землі Фантом?
і сторінки причастя
синьопері —
і яблука і сам святий
Антон?..
рибини тріп: виходити
чи води?
чи з вітром у степах
навперегін?
на маргінесах вийшов
ритор з моди —
і вітер з провенційних
берегів.
Пошта
то листя то снігу
то листя напа...
яка наша пошта
повільна й тупа.
літять літаки
потяг заходом мчить
в озонні дірки
птах три слова
кричить:
"не вам напишу” —
не заклею вам рот...
і тільки стрижу
здам омріяний грот
гроза понад листям
біжить в очерет.
яка наша пошта
в суцвіті верет...
яка наша ноша —
що — тягне поштар:
як гідра як воша
повзе на нектар.
то листя то снігу
—
під горло міхи.
з англійскої ліги
приходять гріхи.
| 
