З
незмiнного
В
Празі писати легше аніж, скажімо, отут…
Впаде
рядно сутінків (ніби з Бермудів родом),
Дзенькнуть
пляшки порожні, зойкне нічний одуд,
Осуд
людський спатоньки вляжеться в темну
воду.
Там,
де твій сад з лампою, грушею, тишею та
Віршами
чи то прозою (не роздивитись звідси)
Краще
листи перечитувать і оселитись в листах,
-
Зрештою,
рештки тілесного знехтував римський
патрицій…
Осінь
із шатами-мештами вештається селом
Під
листопад, що як музика глухонімим
створена,
В
ринві вода калатає чи «for whomm» а чи «омм»,
Потім
і зміст втрачається, губиться заговорений.
Що
я тобі? Що ти мені? Імені не забудь.
Може,
колись звільнимось від відомих причин.
Хто
кому долю дописував, кажеш, - не в тому
суть.
Зимно…і,
власне, з незмінного – сон…
………………………………………..(на
твоєму плечі).
2010
|