Роздуми. Частина третя. Мабуть, не остання.

Сьогодні я презентую читачеві свої коротенькі думки, все, що турбувало мене упродовж 2004-2012 років, на що миттєво реагував своїми віршами день у день, які буду викладати в залежності від побажань читачів. Всі події, що бентежили українство, а мене й поготів, віршувалися того ж дня, записані у хронологічному порядку, тричі зареєстровані та викладені у книзі - Український самогон «Помаранчева крига». Згоду на друк надав єдиний справжній отаман ніжинського козацтва Дорошенко Володимир Григорович.

Дати написання віршів підтвердять, що мої думки стали безкоштовним джерелом для плагіаторів та політичних крикунів різних партій та блоків, а їхні власні думки призвели до зубожіння країни та народу. Можливо, це важко назвати поезією, та час вимагає такої.

* * *

Я не бажаю, щоб мене перекладали,

Бо крик на пісню не перекладеш.

Душа – не сіно, щоб її перекидали,

Хоча від сліз вона змокріла теж.

Вона болить, не може не боліти,

Як від укусів скаженілих псів,

Зневаги політичної еліти,

До творчої еліти всіх часів.

* * *

Дайте дожити віку

Гідно, вільно, яскраво!

Дайте набити пику,

Там, де не діє право!

Зоні з колючим дротом

В нашій країні не бути!

Знехтує влада народом –

Знову повстануть Крути!

* * *

Що робити, як грішник не кається?

Остогидли чорти з їх манерами!

Освятити – рука не здіймається,

Тож – спалити в Будинку з химерами?!

* * *

Кати! – Хто свій народ гнітять та гублять!

Кати! – Ті, хто свідомо це робив!

Кати! – Як ті кліщі, що ссуть та люблять!

Кати! – Щоб дідько в пеклі так вас полюбив!

* * *

Я заклинаю всіх нас від біди:

– Своє тримайте у своєму банку!

На чужині ні хліба, ні води,

Ні Галі, зголоднілому Іванку.

* * *

Шануй Вітчизно вірних соколів!

Інакше ставлення в нас до скоробагатька:

Не має мова тих «шановних» слів,

До тих синів, що не шанують батька!

* * *

Я власним досвідом надбав та буду знати,

Що досвід поколінь не треба зневажати:

Не можеш спати – нічого й лягати,

Не вмієш випити – не варто й починати!

* * *

Курці, хоч й крутого рівня,

Годі просторікати…

Влізла на щабель до півня –

Маєш кукурікати!

* * *

Нострадамус жодній юбці

Не складав рулади,

Бо вважав, що самогубці

Ставлять курв до влади!

* * *

Все масляне коту,

Коли бракує пильності.

Ми – жертви їх брудних

Інсинуацій:

Міністр транспорту

Змагається в дебільності

З міністром надзвичайних

Ситуацій.

* * *

На кон козлиний ставлять вже й значки.

Із шісток – дупелів наклонували.

Де були ви, «каськові» козачки?

Дебіли ви, якщо вас здуплювали!

* * *

В Київ безліч доріг,

Та усі до мети.

Діє Божий канон і по нині!

На спокуту за гріх,

Як збираєшся йти –

Зупинись, та вклонись Україні!

* * *

Політики не сміються,

Коли їм не смішно!

Людські сльози віділлються –

То й нам буде втішно!

* * *

Не можна грати з долею – це факт!

Здоров’я головне – немає й мови!

Бо може статися й з собакою інфаркт,

Якщо створити їй людські умови.

* * *

Не слід гнівити Бога – він все бачить!

Є вчинки, де нам прощення нема.

Собаку не життя її собачить,

А ставлення до неї, зокрема.

* * *

У економіці чи спад, чи СНІД, чи як?!

Чи прірва із вселенською дірою?...

Як затуляти тим, де вже чиряк,

То матимеш на щастя – геморою.

* * *

Гадаю, це суттєвий захід,

З вогнем цим гратися не слід!

Чимдуж прямуючи на Захід,

Слід озиратися на Схід!

* * *

Ніщо нікуди не зникає,

Доволі сумніватись вже.

Знаходить завжди – хто шукає!

Та має той – хто береже!

* * *

Не знав, не відчував і не знаходив…

Буває у казках чимало див…

Кохання, то є самий дивний подив,

Яким мене Господь нагородив.

Під час примарних перетворень

Я Істину шукав щосили,

Бажав знайти чарівний корінь,

Де чари на гілках висіли…

Зібрав тих чар-думок чимало,

З них визріло вино прозріння,

Щоб кожному по чарці стало –

Не перерубуйте коріння.

* * *

У боротьбі із вітряками

Перемагає той,

Хто зупиняє вітер

Не вважайте мене за води бурмотіння мутної

Не жалійте мене, силу маю та, дасть Бог, вистою.

Я у час негараздів, у небі години смутної -

Чорна хмара, але проливаюсь чистою.

Щасливий той, хто розуміє те, що бачить,

Поснулі Істини у Слові вмить воскресли:

Зростити знайдене зерно - сприйняти значить.

Тож будьмо вдячними за те, що нам донесли!